Текс підготовано для проєкту TRANSFORMATION на Paris Design Week 2017

Біографія українського промислового дизайну об’єктивно складається з чотирьох частин. Перша пов’язана з етапом усвідомлення самого існування явища «дизайн». Хронологічно цей період визначається рамками з кінеця XIX – початоку XX століть. У цей час розвиток художньо-промислової діяльності України було пов’язано головним чином з бурхливим зростанням промисловості в східних регіонах країни.

Зрозуміло, виникла потреба в нових фахівцях для багатьох галузей виробництва, в тому числі художників-проектувальників. Центром індустріального дизайну України стало місто Харків, який має глибокі традиції розвитку і організації промислового виробництва. Саме в Харкові в 1869 році відкрилася школа малювання М. Д. Раєвської-Іванової, як окремий спеціальний навчальний заклад. Харків швидко перетворювався на великий промисловий центр, тому для своєї школи М. Раєвська-Іванова вибрала художньо-промислове напрямок. Більш того, на початку ХХ століття в Харкові діяло три реальних училища і 19 технічних і ремісничих шкіл. Предмети художнього циклу викладали також у Харківському технологічному інституті, Київському політехнічному інституті та в Львівській Політехніці. Основні завдання дизайнерів того часу – формоутворення масової промислової продукції.

1930-і

Наступний виток розвитку індустріальний дизайн отримав вже після 1930-х років – епохи сталінської індустріалізації, коли були досягнуті об’єктивні успіхи в розвитку заводської інженерної культури. У той час зусилля інженерно-дизайнерської думки реалізовувалися, а іноді дуже яскраво, в продукції машинобудівних заводів Харкова. Про це свідчать такі промислові вироби, як трактори і паровози Харківського тракторного заводу, літаки авіаційного заводу, продукція електромеханічного, велосипедного та інших харківських заводів. За дизайнерським параметрами, які склалися в сфері машинобудування, продукція не поступалася своїм західноєвропейським аналогам того часу.

1950-і

У післявоєнний період в СРСР існувала проблема технологічного відставання. Найбільше це було помітно в сфері виробництва товарів широкого споживання. Заводи випускали продукцію, виходячи з можливостей і потреб фабрик, а кінцевий споживач задовольнявся не завжди якісними копіями та доробками закордонних зразків.

1960 – 1980-ті роки

У 1960-х роках дизайн України продемонстрував абсолютну тотожність дизайнерському духу, усталеному в Москві. Як і раніше, основна робота дизайнерів велася над об’єктами в сфері машино- і приладобудування, що спричинило за собою орієнтацію на функціональність і утилітарність виробів. У 1962 році була створена сильна науково-методична школа ВНДІТЕ (Всесоюзний науково-дослідний інститут технічної естетики) з філіями в найбільших містах Союзу, в тому числі в Києві і Харкові. Основним досягненням ВНДІТЕ і дизайнерів 1960-х – 1980-х років стало створення гарної наукової бази і фундаментальних досліджень в області ергономіки. З 1963 року професійних дизайнерів почав готувати Харківський художньо-промисловий інститут (на базі харківського Державного художнього інституту). На багатьох нових підприємствах виникли художньо-конструкторські групи.

«Ергономіка і дизайн в рівній мірі мають потребу один в одному, оскільки прагнуть до однієї мети – до максимальному відповідності техніки і людини» – Ю.Б.Соловьев, творець і перший директор ВНДІТЕ, перший голова Спілки дизайнерів СРСР.

Однак в цілому дизайн України невигідно відрізнявся від дизайну західних країн. Панували ідеологічні догми і схеми заважали розвитку естетичної культури. У 1970 – 1980-х роках планова економіка і бюрократизація перешкоджали впровадженню прогресивних дизайнерських проектів в масове виробництво.

Що ж сталося з українським дизайном після розпаду СРСР?

До 1991 року ВНДІТЕ був розвиваються інститутом з 15 величезними філіями, були молоді кадри, була безпосередня передача досвіду. Після розпаду СРСР сталася втрата єдиної системи документообігу. Ейфорія, що з’явилася на початку 90-х на тему якоїсь ілюзії переходу до нових знань, які відкриють неймовірні горизонти, привела до дуже плачевних результатів. Було втрачено момент перекладу документації, дані не були оцифровані, разом з бібліотеками та фондами всіх філій ВНДІТЕ були знищені результати безлічі фундаментальних досліджень в області дизайну, зникли професійні спільноти і колективи.

В силу обставин, що склалися професійний дизайн України почала XXI століття мав, в основному, лабораторно-виставкове прояв. Багато свідчень якісного дизайну і його всебічного розвитку можна було помітити на внутрішніх виставках і конкурсах, таких як «Водопарад», «Репліканти», «Світло» і ін.

В Україні існує технічне забезпечення дизайнерської діяльності (на території діє понад 30 технічних ВНЗ), а значить, міститься значний потенціал професійної освіти, який ще не розкрився по-справжньому, але має на це всі шанси.

Новий ступінь в розвитку дизайну пов’язана з появою молодих фахівців галузі. Недавні випускники провідних художніх, архітектурних і дизайнерських вузів України демонструють стримані оптимістичні показники. За останні п’ять років кількість дизайн-студій, які не просто створюють, але до того ж реалізують і продають свої вироби, збільшилася більш ніж в три рази. Про це свідчить і стрімке поповнення національної скарбнички нагородами Red Dot. З 2016-му році українські дизайнери завоювали шість премій: 4 за концепти і 2 за реалізовані товари. Серед переможців 2016 роки вже відомі дизайнери Катерина Соколова, Павло Вєтров, NOTT design, Svoya studio, студія Smart Atoms і дизайнер Олександр Марокко, який розробив для міжнародної компанії PocketBook гнеться рідер товщиною всього 6,5 мм.

Про те, що український дизайн існує, говорить і збільшення кількості реалізованих концептів. Mukomelov Studio вже давно співпрацює з німецьким виробником кухонних мийок Schock, на рахунку студії також проекти для Roche Bobois, Riva 1920 році, Moree, Кikkerland та інших. Також на постійній основі з західними компаніями співпрацює Катерина Соколова, випускниця Харківської Державної Академії Дизайну та Мистецтв. Сьогодні Катерина веде проекти в Парижі, Гонконзі і Києві, співпрацює з компаніями Ligne Roset, Jarre Technologies, Forestier і іншими.

Не можна не відзначити, що в Україні почали з’являтися свої свідомі виробники, які реалізовують оригінальні ідеї дизайнерів, такі як MoDi, MZPA, ELIO.

Тетяна Тєлєгіна, журналістка і громадська діячка

(с) Maino Design Ukraine